ЖУРНАЛ

Перша у світі вебкамера стежила за кавоваркою

Перш ніж мільйони людей почали наживо дивитися на пляж у Вайкікі чи площу в Празі, перша у світі камера, під’єднана до мережі, була спрямована на значно менш екзотичний об’єкт: кавоварку в кінці коридору в Кембриджі. Коротка історія випадкового винайдення планетарного прямого ефіру — що, як часто буває, народилося зі звичайнісінької ліні.

На початку 1990-х комп’ютерна лабораторія Кембриджського університету містилася у старій будівлі з незручними сходами. В одній кімнаті, що мала назву Trojan Room, стояла єдина кавоварка на весь відділ. Проблема була водночас універсальною і дріб’язковою: піднятися на два поверхи, сповненим надії, і побачити порожній резервуар — або, що ще гірше, прийти щойно після того, як подали останню чашку. Для дослідників, які жили на каві, це була маленька трагедія, що повторювалася десять разів на день.

У 1991 році двоє з них, Квентін Стаффорд-Фрейзер і Пол Ярдецький, придумали напрочуд просту ідею. Вони спрямували камеру на кавоварку, під’єднали її до внутрішньої мережі лабораторії та написали невелику програму, яка кілька разів на хвилину оновлювала в кутку екрана сіре зображення розміром сто двадцять вісім на сто двадцять вісім пікселів. Програму назвали XCoffee. Тепер кожен перед тим, як устати, міг одним поглядом перевірити, чи залишилася кава, — і навіть за її рівнем здогадатися, чи не краще дочекатися наступної порції.

Два роки ця маленька вистава повсякдення залишалася внутрішньою справою. А потім, у 1993 році, з’явився Веб із першими графічними браузерами. Ще двоє дослідників, Деніел Гордон і Мартін Джонсон, додумалися під’єднати знамениту кавоварку до цієї щойно створеної мережі. Відтоді будь-хто в будь-якій точці планети міг відкрити сторінку й наживо дивитися, як англійська кавоварка не робить нічого особливого. Не усвідомлюючи цього, вони щойно винайшли вебкамеру.

Успіх був абсурдним і цілковитим. У світі, де онлайн-зображення ще були рідкістю і завантажувалися повільно, тисячі користувачів інтернету звикли кидати погляд на цей прославлений кавовий апарат. Деякі цікаві навіть їхали до Кембриджа, щоб побачити «справжню». Кавоварка з Trojan Room стала маленькою легендою нової мережі — для багатьох доказом того, що можна з’єднати будь-які дві точки земної кулі й ділитися зображенням наживо, навіть якщо воно найнезначніше.

З цього можна було б посміятися, і багато хто так і робив: стільки винахідливості заради нагляду за ледь теплою кавою. Але такий закид не враховує, що саме тут відкрилося. Ці дослідники, самі того не шукаючи, з’ясували: прямий ефір не мусить бути видовищним, щоб захоплювати. Спостерігати, як реальне місце продовжує існувати, поки ти деінде, — знати, що саме цієї миті за тисячі кілометрів щось справді відбувається, хай навіть падає крапля, — торкається чогось дуже давнього в нас. Тут буденність і була повідомленням.

У цієї історії є кінець, і він лагідний. 22 серпня 2001 року лабораторія переїхала, а кавоварку від’єднали від мережі на очах у її останніх глядачів. Предмет, побитий і тисячу разів очищений від накипу, виставили на eBay; трохи більш ніж за три тисячі фунтів його придбав німецький журнал Der Spiegel, відреставрував і символічно знову ввімкнув. Десять років безперервного спостереження за кавовим апаратом добігли кінця — але сама ідея вже поширилася повсюди.

Тридцять років потому цей жест перетворився на цілий континент. На Terondo тепер не одна, а тисячі вебкамер безкоштовно показують наживо перехрестя в Токіо, водопій у савані, сонний рибальський порт чи вулкан, що спокійно димить. Їх можна відкрити без облікового запису, нічого не встановлюючи, і залишити вікно, що показує інше місце, яке живе своїм життям без нас. Треба пам’ятати: усе це почалося з кавоварки та двох дослідників, які більше не хотіли даремно підніматися сходами. Найбільші вікна у світ іноді починаються з дуже маленького жесту.

← Журнал