ЖУРНАЛ

Діамант «Гоуп»: від Людовіка XIV до Смітсонівського інституту — три століття синяви, якої більше ніде немає

Придбаний в Індії французьким купцем, ношений Королем-Сонцем, викрадений під час революції, заново огранований, щоб замести сліди, перепроданий Cartier із прокляттям, вигаданим спеціально для цього випадку, — а потім відправлений до Смітсонівського інституту… поштовою посилкою. Справжня історія найвідомішого діаманта у світі.

Він важить 45,52 карата, має насичений синій колір, який гемологи називають «фантазійним темно-сіро-синім», і, ймовірно, є найвідвідуванішим музейним експонатом у США. Але діамант «Гоуп» народився не у Смітсонівському інституті: його знайшли в індійській копальні, і за три століття він тричі змінював огранювання, побував у шести країнах і щонайменше раз змінив особу.

Усе починається з французького купця-мандрівника Жана-Батіста Таверньє, який привозить з Індії — найімовірніше, з копалень Голконди — необроблений синій діамант вагою близько 112 каратів. У 1668 році він продає його Людовіку XIV разом із цілою партією інших коштовностей. Король-Сонце наказує переогранувати камінь у серце вагою 67 каратів — «блакитний діамант Корони Франції», або «Французький синій». Людовік XV згодом розмістить його на відзнаці ордена Золотого руна — найрозкішнішій нагороді монархії.

Далі починається революція. У вересні 1792 року Національне сховище меблів, де зберігалися коштовності Корони, грабують упродовж п’яти ночей. «Французький синій» зникає — назавжди. Адже камінь, який через двадцять років, у 1812-му, з’являється в Лондоні, — це синій діамант вагою близько 45 каратів, переогранований і невпізнанний. Як зазначають історики, він з’явився одразу після закінчення строку давності за крадіжку. Доведення доведеться чекати до 2008–2009 років: дослідники, спираючись на свинцеву модель «Французького синього», знайдену в Паризькому музеї, доводять, що «Гоуп» справді огранували з діаманта, викраденого у Людовіка XIV.

Назву ж камінь отримав від лондонського банкіра Генрі Філіпа Гоупа: у каталозі його колекції діамант з’являється 1839 року. Після родини Гоупів він переходить із рук у руки, аж поки не потрапляє до П’єра Картьє. У 1910 році Картьє розуміє важливу річ: камінь чудовий, але історія продається краще. Він зводить докупи насильницькі смерті, банкрутства й горе колишніх власників — справжні чи вигадані — та перетворює їх на «прокляття». Цю історію він пропонує заможній американській спадкоємиці Евелін Волш Маклін, яка зізнавалася, що речі, які нібито приносять нещастя, приносять їй удачу. У 1911 році вона купує «Гоуп» за 180 000 доларів. Носитиме його все життя — зокрема, за сімейною легендою, іноді ховатиме в подушках у вітальні під час прийомів, змушуючи гостей його шукати.

У 1949 році нью-йоркський ювелір Гаррі Вінстон викуповує колекцію покійної місіс Маклін. Дев’ять років він возить «Гоуп» Америкою у складі своєї «Корони коштовностей» — пересувної виставки на користь благодійних організацій. А 10 листопада 1958 року робить крок, що започатковує національну колекцію коштовного каміння США: дарує діамант Смітсонівському інституту. І відправляє його з Нью-Йорка до Вашингтона… рекомендованою поштою, у пакунку з крафтового паперу. Квитанція — на 145,29 долара, включно зі страхуванням — виставлена поруч із каменем.

Відтоді «Гоуп» залишав Національний музей природничої історії лише кілька разів. Повз його обертову вітрину пройшли десятки мільйонів відвідувачів. «Прокляття» більше не забрало жодного життя — хіба що позбавило сну кількох кураторів: поштове відправлення 1958 року й досі залишається найневимушенішим перевезенням коштовного каменя в історії музеїв.

← Журнал